Тест на опозиційність

Брати участь у виборчих перегонах має право лише той, хто отримає попередню підтримку народу 

Так вже повелося, що наша країна завжди здає якісь тести – то на демократію, то на прозорість влади, то на політичну зрілість… І то було б нічого, якби результати тих тестів хоч кимось використовувались – або задля власного розвитку, або для вирішення проблем загальнодержавних. Та ні – просто продукуємо тести заради самих тестів, як то кажуть ідея сильніша за факти. Останні події в стані опозиції підтверджують цю тезу. Наприкінці вересня представник однієї з партій заявив про те, що наразі є всього два тести для будь-якої партії, що вважає себе опозицією. Для того, щоб засвідчити свою опозиційність до чинної влади, політичні партії повинні поставити підпис під обіцянками проголосувати за імпічмент Віктора Януковича та конфіскацію його маєтку «Межигір’я». Ця пропозиція насправді цікава з точки зору політика (гучна заява), неприйнятна з точки зору юриста (і перше, й друге фактично означає революцію) і дуже складна для народу (їм майже нав’язують спосіб визначитись, хто є «справжньою», «єдиною», «об’єднаною» або «народною» опозицією, а хто тією опозицією не є). Але при цьому кандидати в депутати чомусь забувають, що всі тести політики мають здавати лише одному-єдиному вчителю – власному народу, а не іншим політичним силам, друзям чи владі.

З цього приводу досить показовими є декілька останніх публікацій в місцевій інтернет-мережі. Так у виданні  zik вийшла новина під заголовком «Мажоритарник від «УДАРУ» готовий поступитись округом «Свободі», а у volynpost - під заголовком «В «УДАРІ» кажуть, що домовилися з об’єднаною опозицією, а в «Батьківщині» заперечують».  Головні тези новин наступні: 1) кандидат у нардепи в одномандатному виборчому окрузі № 19 на Волині, представник «УДАРу» Олександр Киричук готовий зняти свою кандидатуру на користь висуванця «Свободи» Євгена Мельника. 2) зробить він це лише в тому випадку, якщо це буде обґрунтоване соціологічними дослідженнями. Шкода, що журналісти в гонитві за «сенсацією» акцентували увагу лише на готовності Олександра Киричука «знятися» з перегонів, бо найголовніше – зовсім в іншому.  Ні для кого не є секретом, що партія «УДАР» ще до заяви про участь у виборах проводила переговори з опозиційними політичними силами з приводу об’єднання списку мажоритарщиків. Позиція цілком логічна – виставити в округах найсильніших кандидатів із тим, щоб на рівних протидіяти провладному адмінресурсу. Але ж із давніх-давен так повелося, що в нас на дві булави – три гетьмани. І визначення єдиного кандидата від опозиції чомусь перетворюється на визначення найспритнішого чи найхитрішого. Так бути не може – і цьому не зарадять ані квоти для партій, ані кулуарні домовленості між лідерами партій. Найобєктивніший список кандидатів в депутати можуть скласти, як це не дивно… лише самі виборці. Так, потім громада обиратиме серед кандидатів того, чия програма чи конкретні дії їм пасують найбільше, але навіть початкова участь у виборчих перегонах не може бути випадковою. І до речі це вже багато років успішно доводять США, Ізраїль, Іспанія, Італія (з 2005 року) та Франція (з 2006) – використовуючи техніку праймеріз. «Пра́ймеріз» (англ. primaries — попередні) або попередні вибори — це такий тип голосування, в котрому обирається лише один кандидат від партії. Між обраними кандидатами потім проходить звичайне голосування. Зміст «праймеріз» полягає в тому, щоб кандидати від однієї партії не відбирали один в одного голоси на основних виборах, оскільки їх електорат, як правило, близький. В Україні саме попередні вибори могли б стати тим самим тестом для опозиції, який виявив би найсильнішого. І вже б ніякі інші тести не знадобилися б. Але віз, як то кажуть, і нині там. І це не зважаючи на те, що пропозиції Віталія Кличка, партії «УДАР» стосовно проведення праймеріз в Україні були офіційно оприлюднені та лунали в ЗМІ всіх форматів від національних до районних (зокрема, і в шанованих виданнях ZIK та Volynpost), ще задовго до офіційного початку виборчої кампанії в Україні. Але дуже багато політиків побоюються праймеріз як вогню – вони просто не отримають можливість вписати свою кандидатуру в бюлетень! На жаль, проводити праймеріз сьогодні вже запізно. Проте думку народу можна дізнатися і в інший спосіб – просто провівши соціологічне опитування і спитавши виборців на вулиці: «Чи Ви вважаєте, що саме ці люди здатні змінити країну?». Зараз йдеться про сам принцип, а не про формальне запитання в анкеті. Саме це й мав на увазі Киричук О.О., говорячи про свою готовність підкоритись волі народу, а не просто зняти кандидатуру з виборів! А чи готові інші кандидати до таких само рішучих дій? На це питання кожен виборець дасть відповідь 28 жовтня.

Іван Правдін